Відомо, що інститут мирових посередників був утворений згідно із «Положенням про селян, що виходять з кріпосної залежності» від 19 лютого 1861 р. Мирові посередники вирішували поземельні суперечки між поміщиками і селянами, затверджували рішення волосних та сільських сходів, наглядали за їхньою діяльністю. Водночас, з метою вирішення спірних питань, що виникали між селянами та мировими посередниками, а також між селянами та волосними і сільськими сходами, створювалися своєрідні колегіальні органи селянського самоврядування, наділені адміністративно-судовими функціями, що мали назву «з’їзди мирових посередників».З’їзди працювали під головуванням повітового предводителя дворянства, роль якого у повітовому управлінні була досить значною, хоча ліберальні реформи 1860 – 1870-х рр. її дещо обмежили. У роботі мирового з’їзду брав участь ще й представник від уряду, визначений губернатором та затверджений міністром внутрішніх справ. У зв’язку із тим, що кількість представників від уряду була значно меншою, ніж кількість мирових з’їздів, то повітові предводителі дворянства мали попередньо узгоджувати із Губернським присутствієм час та місце проведення зборів цих установ. У «Чернігівських губернських відомостях» за 7 серпня 1861 р. в частині неофіційній, де йшлося про питання, що розглядалися на засіданнях Чернігівського губернського з селянських справ присутствія, знаходимо інформацію про те, що на 24 засіданні присутствія, яке проходило 15 червня, серед інших розглядалося питання про призначення для повітових мирових з’їздів Чернігівської губернії чотирьх членів від уряду [1]. Проте з’їзд був правомочним і без участі представника від уряду за умови присутності на ньому не менше трьох мирових посередників. З’їзди збиралися епізодично, в залежності від надходження на їхній розгляд справ.Зазвичай мирові з’їзди створювалися у кожному повіті. Проте передбачалася можливість об’єднувати мирові дільниці двох чи більше повітів і формувати для них один з’їзд. Ці питання перебували у компетенції Губернського присутствія та губернатора. На 27 засіданні Чернігівського губернського з селянських справ присутствія, яке проходило 27 липня 1861 р., було вирішено у Чернігівській губернії відкрити з’їзди в усіх повітах, за виключенням Остерського, який був приєднаний до Кролевецького повітового мирового з’їзду. Також на цьому засіданні було зазначено, що тривалість кожного з’їзду та час його проведення на весь рік визначені бути не можуть. Але у зв’язку з тим, що в засіданнях з’їзду передбачалася участь представника від уряду, то повітовим предводителям дворянства пропонувалося повідомляти губернатора про наміри проведення з’їзду. Окрім того повідомлялося, що місце проведення кожного мирового з’їзду визначалося його членами [2].Склад з’їздів співпадав із числом мирових посередників у повітах. Зокрема для Чернігівської губернії кількість мирових посередників на 1861 р. була визначена указом Сенату від 31 липня 1861 р. № 37525, який було оголошено на 32 засіданні Чернігівського губернського з селянських справ присутствія 8 серпня 1861 р.: у Чернігівському – 4; Борзнянському – 3; Глухівському – 3; Городницькому – 4; Козелецькому – 4; Конотопському – 3; Кролевецькому – 4; Мглинському – 5; Новгород–Сіверському – 4; Новозибківському – 5; Ніжинському – 3; Остерському – 2; Сосницькому – 4; Стародубському – 3; Суразькому – 4 [3].Зауважимо, що в «Чернігівських губернських відомостях» за 2 жовтня 1861 р. міститься список мирових посередників по кожному повіту, що включає прізвище, ім’я, звання та посаду особи. А в іншому номері, за 27 листопада 1861 р., знаходимо відомості також про голів повітових з’їздів: у Чернігівському повіті – повітовий предводитель дворянства, відставний поручик Іван Миколайович Дурново; Борзенському – повітовий предводитель дворянства, штаб-ротмістер Костянтин Олексійович Гамалея; Глухівському – повітовий предводитель дворянства, відставний штаб-ротмістер Володимир Іванович Туманський; Городницькому – повітовий предводитель дворянства, колезький ассесор Олександр Петрович Бакуринський; Козелецькому – повітовий предводитель дворянства, губернський секретар Микола Дмитрович Барановський (до цього повітового з’їзду, як вже зазначалося, був приєднаний Остерський повіт); Конотопському – повітовий предводитель дворянства, колезький ассесор Петро Григорович Кандиба; Кролевецькому – повітовий предводитель дворянства, поручик Микола Михайлович Дурново; Мглинському – повітовий предводитель дворянства, граф Олександр Михайлович Гудович; Новгород-Сіверському – повітовий предводитель дворянства, граф Карл Людвигович Шуленбург; Новозибківському – повітовий предводитель дворянства, колезький ассесор Петро Миколайович Немирович–Данченко; Ніжинському – повітовий предводитель дворянства, колезький ассесор Яків Матвійович Почека; Сосницькому – повітовий предводитель дворянства, титулярний радник Григорій Ілліч Маркович; Стародубському – повітовий предводитель дворянства, штаб-ротмістер Григорій Семенович Щеглов; Суразькому – повітовий предводитель дворянства, поручик Олександр Григорович князь Баратов. Також в цьому номері «Чернігівських губернських відомостей» розміщений список членів в повітових мирових з’їздах від уряду: У Чернігівському, Ніжинському, Козелецькому і Городницькому – колезький секретар Петро Григорович Борсук; Сосницькому, Кролевецькому, Конотопському і Борзенському – колезький секретар Олександр Матвійович Лазаревський; Глухівському, Новгород-Сіверському і Стародубському – колезький ассесор Афанасій Васильович Маркович; Новозибківському, Суразькому і Мглинському – колезький радник Нікіфор Філімонович Лузганов [4].Досить широким був перелік розпорядчих повноважень мирових з’їздів. Передусім, це допомога мировим посередникам у питаннях, котрі виникали при складанні уставних грамот, а також розгляд і остаточне затвердження частини цих документів; спонукання поміщиків до складання уставних грамот; розгляд та вирішення подань мирових посередників про обов’язковий для селян розподіл та обмін угідь чи перенесення садиб; відповідно до звернень селян чи поміщиків – визначення точного розміру селянського наділу та виправлення уставних грамот у випадку виявлення неточностей; забезпечення процесу розподілу землі достатньою кількістю землемірів; скарги селян, їхніх товариств чи поміщиків щодо «увольнительных свидетельств» тощо. Також з’їзди виступали й апеляційною інстанцією на рішення мирових посередників, котрі підлягали оскарженню.У Державному архіві Чернігівської області збереглися документи діяльності лише одного з’їзду мирових посередників – Чернігово-Городнянського. Точної дати щодо об’єднання двох повітових з’їздів нажаль знайти не вдалося, але можна припустити, що на період 1871 – 1873 рр.(основна кількість документів, що збереглися, датуються саме цим періодом, а на 1861 р. в Чернігівській губернії з’їзди мирових посередників були утворені у кожному повіті) Городнянський з’їзд був об’єднаний з Чернігівським, що було дозволено існуючими законодавчими актами.Не дивлячись на доволі короткий термін існування – тринадцять років, документація Чернігово-Городнянського з’їзду мирових посередників надає змогу визначити основні функції та обов’язки цього органу селянського самоврядування. Головним чином, з’їзд розглядав спірні земельні та майнові питання, що виникали під час наділення селян земельними наділами. Також на розгляд з’їзду виносилися скарги селян на рішення волосних судів різноманітного характеру: образи, побиття, пограбування тощо. Так, наприклад, з 26 вересня до 2 грудня 1873 р. у з’їзд розглядав касаційну скаргу селянина села Табаєвки Пінчука на рішення Довжицького волосного суду у справі його з малолітніми Безладним і Приступою за побиття. Нажаль, рішення з’їзду у зазначеній справі не збереглося, проте там міститься вирок Довжицького волосного суду щодо необхідності сплати селянином Пінчуком грошової компенсації у розмірі шести рублів за побиття малолітніх хлопців. Саме цей вирок суду оскаржує селянин, звертаючись до повітового з’їзду мирових посередників [5].Інший приклад стосується питання звернення з касаційною скаргою на рішення Антонівського волосного суду селянина села Жукотки Сича щодо його образи селянами того ж села Івана і Кирила Леоненків та руйнування його огорожі [6]. Як свідчать документи, селянин Сич був незадоволений вироком волосного суду та фактом того, що не були допитані в якості свідків вказані ним селяни.Значна кількість документів стосується питань звільнення селян від рекрутської повинності. Якщо в родині було декілька синів, серед яких тільки один повнолітній, то можна було виходити на повітовий з’їзд мирових посередників з клопотанням про звільнення його від рекрутської повинності у зв’язку з тим, що в родині не залишалося робітників. Характерно, що такі клопотання супроводжувалися колективним зверненням селян села з підтримкою прохання про звільнення від рекрутської повинності з поясненням об’єктивних причин даної ситуації [7]. Траплялися й інші причини звернень до з’їзду з проханням про звільнення від рекрутської повинності, наприклад, у разі смерті батька солдата [8], необхідності вступати в спадщину тощо.Отже, селяни мали змогу в такий спосіб заявляти, а за можливості, відстоювати свої права та доводити власну точку зору щодо спірних питань побутового характеру. В усякому разі, після прийняття селянської реформи 1861 р. та в ході її проведення спостерігається тенденція формування, розвитку та активної діяльності колегіальних органів селянського управління.На засіданнях з’їзду розглядалися ще й такі питання, які пізніше передавалися до суду. Так, у 1872 р. з’їзд розглядав подання мирового посередника щодо розстрати громадських коштів збірщиком податей міста Березного козаком Яворським. Рішенням з’їзду Яворського було зобов’язано повернути нестачу коштів у сумі 84 рублі 23 копійки, на що звинувачений подав скаргу до Чернігівського губернського у селянських справах присутствія. Присутствіє запросило у мирового з’їзду документи: листування з цього питання, рішення про повернення коштів з метою перевірки правильності рішення з’їзду. Пізніше справу було передано до Чернігівського окужного суду по другій ділянці Чернігівського повіту [9].На розгляд з’їзду виносилися, окрім інших, питання заохочень жителям відповідних повітів за певні досягнення на службі. Так, у фонді Чернігово-Городнянського з’їзду мирових посередників зберігається надзвичайно цікавий документ – звернення чернігівського губернатора, голови губернського присутствія Олексія Олександровича Панчулідзева до з’їзду з проханням висловлення його вдячності старшинам Новоборовичської волості – Кухаренко, Хотивлянської – Сморенко, Ріпкинської – Соловей за «усердие в деле взыскания казенных сборов» [10, арк. 1]. У зверненні наголошувалося на тому, що така старанна робота із стягнення з селян окладних зборів призводить до значного поповнення надходжень Казначейської палати.Але, всеж таки, переважна більшість питань, що розглядав Чернігово-Городнянський повітовий з’їзд мирових посередників, стосувалася земельних питань. Так, наприклад, 14 вересня 1871 р. на засіданні з’їзду розглядалася скарга селянина села Смичина Тихона Голована на приговор Тупичівського волосного суду щодо захвату селянином Василем Ільченком частини його наділу [11, арк. 28]. З’їзд прийняв рішення про перегляд судом справи, адже, як виявилося, суд прийняв рішення що ніякого захвату землі не було, не взявши до уваги свідчення свідків. Інша справа стосувалася питання припинення користування частиною наділу, якого козачка міста Березного Агрипина Красножонова 27 років тому надала своїй сестрі Агафії Бобиковій [12, арк. 41].Досить часто з’їзду доводилося розглядати питання оформлення спадщини на землю. З 26 листопада до 2 грудня (за старим стилем) 1873 р. до Чернігово-Городнянського повітового з’їзду мирових посередників надійшла справа щодо вирішення спору про спадщину на землю між козаком села Старої Рудні Кенем та сестрою його померлої дружини козачкою Хавкуновою. Як виявилося, Хотуничський волосний суд прийняв рішення про передачу частини земельного наділу сестрі померлої дружини козака Якова Кені, на що він подав скаргу до Чернігово-Городнянського повітового з’їзду мирових посередників. Проте, з’ясувавши, що козачка Хавкунова володіла спірною ділянкою з 1863 р., протягом десяти років, суд залишив за нею право на спадщину, а козаку Якову Кені відмовив у претензії на спадщину вказаної ділянки [13, арк. 1 – 2].Деякі земельні питання повітовий з’їзд залишав на вирішення мирового посередника. Такий приклад можна привести щодо виникнення непорозуміння між селянином села Андріївки Степаном Вовком і мировим посередником Жукотської ділянки щодо внесення в казну єдиновременної викупної ссуди за наділені йому земельні ділянки. Як виявилося, деякі селяни накопичили недоїмки викупних платежів за земельні ділянки; за одну з них хотів сплатити Степан Вовк і отримати її в користування. Проте мировий з’їзд повернув цю справу мировому посереднику для вирішення питання відповідно до Положення про викуп земельної ділянки, та для сплати селянином Вовком викупних платежів тільки за свої ділянки [14, арк. 5 – 7].Отже, проаналізувавши окремі документи фонду Чернігово-Городнянського повітового з’їзду мирових посередників, можна класифікувати цей орган як місцевий орган селянського самоуправління, спеціально уповноважений на проведення селянської реформи. Як свідчать документи, компетенція з’їзду охоплювала розгляд скарг на дії та рішення мирових посередників, розгляд окремих справ щодо спорів між поміщиками та селянськими громадами по суті. Якщо стосовно виконання судових функцій губернське у селянських справах присутствіє виступало в якості касаційної інстанції до повітового з’їзду мирових посередників, то останній був апеляційною інстанцією щодо мирового посередника. Розглядав з’їзд також і скарги мирових посередників на перепони, що чинилися їм у виконанні покладених функцій. В окремих випадках тільки повітовий з’їзд мирових посередників міг винести рішення. Так, лише до його компетенції належало затвердження уставних грамот, якими передбачалися відрізки селянської землі на користь поміщика. Організаційно робота повітового з’їзду мирових посередників будувалася на засадах гласності, що мало суттєве значення для суспільної підготовки наступних реформ, зокрема судової. Проте, слід не забувати, що поєднання в компетенції мирових посередників та повітових мирових з’їздів адміністративних та судових функцій було феодальним пережитком, суперечило самому духові реформи 1861 р. як буржуазної; інститут мирових посередників мав тимчасовий, перехідний характер, як і вся вертикаль органів з селянської справи.
Адміністративно-судові функції Чернігово-Городнянського з’їзду мирових посередників
У статті здійснюється аналіз функцій органу селянського самоуправління пореформеного періоду – Чернігово-Городнянського повітового з’їзду мирових посередників (1861 – 1874 рр.). На конкретних прикладах визначено умови запровадження вказаного органу самоуправління, охарактеризовано особливості його формування, структури та практична діяльність. Вона стосувалася розгляду спірних земельних та майнових питань, що виникали під час наділення селян земельними наділами, скарг на дії та рішення мирових посередників, а також скарг з боку мирових посередників за перешкоджання їх роботі. Автором визначені суперечливі та прогресивні сторони в діяльності з’їздів мирових посередників. Організація роботи з’їзду на засадах гласності мала суттєве значення для суспільної підготовки наступних реформ. Однак поєднання в компетенції мирових посередників та повітових мирових з’їздів адміністративних та судових функцій було феодальним пережитком та суперечило самому духові реформи 1861 р.