Проблема «професійного вигорання» керівника і підлеглих у системі державної служби, служби в органах місцевого самоврядування

Робота присвячена проблемі «професійного вигорання» керівника і підлеглих у системі державної служби, служби в органах місцевого самоврядування. Специфіка професії «державний службовець» розглядається як один з факторів появи та розвитку синдрому «професійного вигорання». Висвітлені психологічні особливості, причини виникнення проблеми «професійного вигорання» та визначені групи працівників, найбільш схильних до професійного вигорання. Проведена порівняльна характеристика симптомів та стадій синдрому «професійного вигорання», а також аспекти профілактики та подолання цієї проблеми у системі державної служби, служби в органах місцевого самоврядування. На думку автора, найбільш дієвими заходами є навчання державних службовців ефективним стилям комунікацій, вирішення конфліктних ситуацій; впровадження тренінгів та антистресових програм, орієнтованих на особистісну корекцію самооцінки, формування мотивації до особистісного та професійного розвитку, емоційної стійкості, впевненості і психофізичної гармонії шляхом оволодіння способами саморегуляції та планування професійної кар’єри.

У сучасних умовах постійної мінливості, коли часто змінюються раніше існуючі уявлення й погляди, виникають відносно нові, що мають свої особливості. Актуалізується безліч несподіваних професійно цікавих, теоретично й практично значимих проблем, що потребують сучасного осмислення й вирішення. Однією з таких актуальних проблем є «професійне вигорання» керівника і підлеглих у системі державної служби та служби в органах місцевого самоврядування.

Підвищення інтенсивності життя, політичні, економічні та соціальні зміни, які відбуваються в Україні сьогодні, постійне зростання обсягів інформації, якою необхідно оперувати, висувають до державних службовців нові, більш складні вимоги, що безумовно, впливає на психологічний стан працівників, обумовлює виникнення емоційного напруження, розвитку значної кількості професійних стресів. Одним із найважчих наслідків довготривалого професійного стресу є синдром «професійного вигорання».

Проблема синдрому «професійного вигорання» знайшла своє відображення у роботах зарубіжних і вітчизняних вчених Р. Алексюк, О. Баранов, О. Бєлих, А. Бутенко, М. Буриш, Г. Діон, В. Зеньковський, Л. Карамушка, Л. Колеснікова, Л. Китаєв-Смик, В. Князєв, Н. Левицька, Н. Липовська, Г. Ложкін, Ю. Львов, М. Лейтер, С. Максименко, Л. Малець, Е. Махер, В. Никонов, В. Орел, А. Реан, С. Соколовський, М. Смульсон, Т. Форманюк, Х.Дж. Фрейденбергер, А. Шафранова, У. Шуфелі та ін.

У працях сучасних авторів підвищення ефективності роботи державних службовців пов’язується з рівнем їх підготовки до попередження та подолання синдрому «професійного вигорання» та оволодіння ними знаннями, що розкривають зміст та структуру синдрому «професійного вигорання», методами діагностики, засобами та прийомами профілактики та подолання синдрому.

Актуальність теми полягає у важливості емоційного та психологічного стану державного службовця, який є представником типу професій «Людина – людина». Особлива актуальність даного питання пов’язана з матеріальною незахищеністю державних службовців, що посилюється з загостренням світової економічної кризи.

Метою роботи є обґрунтування сутності синдрому «професійного вигорання» та визначення особливостей прояву впливу на виконання службовцями своїх професійних обов’язків у системі державної служби та органах місцевого самоврядування.

У відповідності до поставленої мети визначено наступні завдання:

  • розкрити психологічні особливості синдрому «професійного вигорання» як одного з наслідків хронічного професійного стресу у державних службовців;

  • виявити основні прояви синдрому «професійного вигорання» та соціально-психологічні детермінанти його виникнення;

  • проаналізувати способи профілактики «професійного вигорання».

Психологічні особливості синдрому «професійного вигорання». Професійна діяльність може викликати у людини почуття внутрішньої емоційної спустошеності внаслідок специфічних умов роботи. В наш час істотно розширилася не тільки кількість симптомів, але і збільшився перелік професій, представники яких схильні до небезпеки «професійного вигорання». До цих професій належать також державні службовці у системі державної служби та служби в органах місцевого самоврядування. В результаті, синдром «професійного вигорання» перетворився на «хворобу» соціальних і комунікативних професій.

Специфіка роботи державних службовців відрізняється тим, що в них присутня велика кількість ситуацій з високою емоційною насиченістю і когнітивною складністю міжособистісного спілкування, і це вимагає від них значного внеску до встановлення довірливих відносин та уміння управляти емоційною напруженістю ділового спілкування.

Зазвичай «професійне вигорання» починається з тривалого стресу, пов’язаного з трудовою діяльністю, що викликає нервове напруження, роздратування і втому, супроводжується емоційним виснаженням, деперсоналізацією й ослабленням прагнення особи до успіху в професійній діяльності. Загальною ознакою і причиною організаційного стресу виступає наявність внутрішнього конфлікту між вимогами з боку державної служби, служби в органах місцевого самоврядування та очікуваннями і реальними можливостями працівника.

Вигорання найбільш небезпечне на початку свого розвитку. «Вигоряючий» співробітник, як правило, майже не усвідомлює своїх симптомів, тому зміни у його поведінці першими помічають колеги. Дуже важливо вчасно помітити такі прояви і правильно організувати систему підтримки для цих співробітників.

Згідно визначенню ВООЗ «синдром вигорання» (burnout syndrome) – це складний психофізіологічний феномен, який визначається як фізичне, емоційне або мотиваційне виснаження, що характеризується порушенням продуктивності в роботі і втомою, безсонням, підвищеною схильністю до соматичних захворювань. Цей синдром, зазвичай, розцінюється як стрес-реакція у відповідь на безжальні виробничі і емоційні вимоги, що походять від зайвої відданості людини своїй роботі з зневагою до сімейного життя або відпочинку.

На сьогоднішній день «синдром вигорання» розглядається як довготривала стресова реакція, яка виникає як наслідок дії на людину хронічних професійних стресів середньої інтенсивності. У зв’язку з цим, ми розглядаємо синдром вигорання як «професійне вигорання», що потенціює деформацію особистості професіонала. Синдром «професійного вигорання» – найнебезпечніше захворювання тих, хто працює з людьми, чия діяльність неможлива без спілкування.

Умовно можна виділити чотири групи працівників, які найбільш схильні до професійного вигорання:

Перша група. Особливо швидко «вигоряють» співробітники, які є інтровертами, індивідуально-психологічні особливості яких не узгоджуються з професійними вимогами. Вони не мають надлишку життєвої енергії, характеризуються скромністю та сором’язливістю, схильні до замкнутості і концентрації на предметі професійної діяльності. Саме вони здатні накопичувати емоційний дискомфорт.

Друга група. Люди, які відчувають постійний внутрішній конфлікт у зв’язку з роботою.

Третя група. Це – жінки, що переживають внутрішню суперечність між роботою і сім’єю, а також тиск у зв’язку з необхідністю постійно доводити свої професійні можливості в умовах жорсткої конкуренції з чоловіками.

Четверта група. Працівники, професійна діяльність яких проходить в умовах гострої нестабільності і хронічного страху втрати робочого місця.

Синдром вигорання включає в себе три основні складові (згідно моделі К. Маслач та С. Джексон): емоційну виснаженість, деперсоналізацію (цинізм) та редукцію професійних досягнень.

Під емоційною виснаженістю розуміється відчуття спустошеності і втоми, викликане власною роботою.

Деперсоналізація передбачає цинічне ставлення до роботи та до її об’єктів. При деперсоналізації виникає байдуже, негуманне, цинічне ставлення до людей, з якими працюєш.

Редукція професійних досягнень – виникнення у працівників почуття некомпетентності в своїй професійній сфері, усвідомлення неуспішності в ній.

Причини виникнення проблеми «професійного вигорання» керівника і підлеглих у системі державної служби, служби в органах місцевого самоврядування. Вигорання часто пов’язано з тим, що раптом професія стає перешкодою для розвитку особистості людини. Наприклад, вона може дуже обмежувати його, і в якийсь момент працівник чітко усвідомлює, що загнаний в тісні рамки. Відчуваючи близькість глухого кута, людина переосмислює ситуацію, і його ціннісні орієнтири змінюються: професійна діяльність відходить на другий, а то й на третій план.

Друга причинa «професійного вигорання» пов’язана з тим, що людина ставить перед собою неадекватні цілі. Вони або недосяжні, або, навпаки, малі в порівнянні з його потенціалом.

Третя причина «професійного вигорання» пов’язана з тим, що в результаті раптової зміни зовнішніх обставин життя, діяльність стає скрутною або навіть безглуздою. Нерідко така перспектива лякає, усвідомлення ж можливих складнощів призводить до того, що людина біжить від роботи.

Четверта причина «професійного вигорання» пов’язана з тим, що працівник ненавидить сам процес роботи. Щоденний прихід в офіс, інформація про знову виниклі проблеми сприймається ним як необхідне зло, яке він повинен винести заради отримання прибутку.

Причини вигорання можуть бути класифіковані на дві групи:

1) суб’єктивні (індивідуальні) пов’язані: з особливостями особистості, віком (молоді співробітники більше схильні до ризику «вигорання»), системою життєвих цінностей, переконаннями, способами і механізмами індивідуального психологічного захисту, з особистим ставленням до виконуваних видів діяльності, взаєминами з колегами по роботі, членами своєї сім’ї. Сюди можна віднести і високий рівень очікування результатів своєї професійної діяльності, високий рівень відданості моральним принципам, схильність до самопожертви тощо. Найбільше схильні до «згоряння», і першими виходять з ладу, як правило, найкращі працівники – ті, хто найбільш відповідально ставиться до своєї роботи, переживає за свою справу, вкладає в неї душу.

2) об’єктивні (ситуаційні) безпосередньо пов’язані зі службовими обов’язками, наприклад: зі збільшенням професійного навантаження, недостатнім розумінням посадових обов’язків, неадекватною соціальною та психологічною підтримкою і т.д.

Професійна діяльність керівників і підлеглих у системі державної служби та служби в органах місцевого самоврядування насичена наступними стресогенами:

– високий ступінь відповідальності;

– активна міжособистісна взаємодія (пов’язана з виконанням адміністративних функцій та, як наслідок, значної кількості контактів з іншими людьми, що представляють різносторонні інтереси);

– підвищена емоційна напруженість (часто працівникам доводяться завдання із обмеженим терміном виконання, що потребує максимального зосередження);

– зміни та очікування (часті політичні зміни на загальнодержавному рівні спричиняють структурні, кадрові зміни усередині органів державної влади, що потребує від працівника додаткових витрат енергії для адаптації та можливого перегляду своїх цілей).

Різниця між стресом і вигоранням полягає в тому, що вигорання може бути результатом постійних стресів, але це не те ж саме, що надмірна кількість стресів. Стрес включає в себе занадто «багато»: надто багато тиску, який вимагає надто багато від людини фізично і психологічно. Люди, що перебувають під стресом уявляють, що, якщо вони зможуть все взяти під контроль, то вони почуватимуться значно краще. Вигорання, зовсім навпаки, означає «нічого». Переживати вигорання означає відчувати порожність, позбавленність мотивації.

Симптоми та стадії синдрому «професійного вигорання». Симптоми «професійного вигорання» діляться на три групи: психофізичні, соціально-психологічні та поведінкові.

До психофізичних симптомів відносяться:

 – відчуття постійної втоми не тільки ввечері, але і вранці, відразу після сну (симптом хронічної втоми);

 – відчуття емоційного і фізичного виснаження;

 – зниження сприйнятливості і реактивності у зв’язку зі змінами зовнішнього середовища (відсутність реакції зацікавленості на чинник новизни або реакції страху на небезпечну ситуацію);

 – загальна астенізація (слабкість, зниження активності та енергійності, погіршення біохімії крові і гормональних показників);

 – частий безпричинний головний біль;

 – різка втрата або різке збільшення ваги;

 – повне або часткове безсоння;

 – постійний загальмований, млявий стан і бажання спати протягом всього дня;

 – задишка або порушення дихання при фізичному або емоційному навантаженні;

 – помітне зниження зовнішньої та внутрішньої сенсорної чутливості: погіршення зору, слуху, нюху і дотику, втрата внутрішніх, тілесних відчуттів.

До соціально-психологічних симптомів відносяться:

 – байдужість, нудьга, пасивність і депресія (знижений емоційний тонус, відчуття пригніченості);

 – підвищена дратівливість на незначні, дрібні події;

 – часті нервові зриви (спалахи невмотивованого гніву або відмова від спілкування, замкненість у собі);

 – постійне переживання негативних емоцій, для яких у зовнішній ситуації немає причин (відчуття провини, образи, сорому, підозрілість, скутість);

 – відчуття неусвідомленого неспокою і підвищеної тривожності (відчуття, що «щось не так, як треба»);

 – відчуття гіпервідповідальності і постійне почуття страху, що «щось не вдасться» або «я не впораюся»;

 – загальна негативна настанова на життєві і професійні перспективи (за типом «як не намагайся, все одно нічого не вийде»).

До поведінкових симптомів відносяться:

 – відчуття, що робота стає все важчою і важчою, і виконувати її – все важче і важче;

 – співробітник помітно змінює свій робочий режим (збільшує або скорочує час роботи);

 – постійно, без необхідності, бере роботу додому, але і вдома її не робить;

 – керівникові важко ухвалювати рішення;

 – відчуття даремності, зневіра, що справи поліпшаться, зниження ентузіазму у ставленні до роботи, байдужість до її результатів;

 – невиконання важливих, пріоритетних завдань і «зациклення» на дрібних деталях, не відповідна до службових вимог витрата більшої частини робочого часу на мало усвідомлюване або не усвідомлюване виконання автоматичних і елементарних дій;

 – дистанційність від співробітників, підвищення неадекватної критичності.

Крім того, встановлено залежність рівня вигорання від віку. Найбільш високі показники вигорання у осіб віком від 18 до 25 та 46 до 56 років. Схильність молодих за віком до вигорання можна пояснити емоційним шоком, який вони отримують при зіткненні з реальною дійсністю, починаючи свій професійний шлях, що часто не відповідає їх очікуванням. Після 45-50 років вік починає самостійно впливати на рівень вигорання. Це пояснюється переоцінкою цінностей та зміною особистісної ієрархії мотивів.

Синдром «професійного вигорання» проходить три стадії:

Перша стадія. «Професійне вигоряння» починається з тривалого стресу, пов’язаного з трудовою діяльністю, що викликає нервове напруження, роздратування і втому, супроводжується емоційним виснаженням й ослабленням прагнення особи до успіху в професійній діяльності. Всі ознаки та симптоми проявляються в легкій формі через турботу про себе, наприклад, шляхом організації частіших перерв у роботі. Починається забування якихось робочих моментів. Зазвичай на ці першочергові симптоми мало хто звертає увагу. Ця стадія може тривати від 3 до 5 років.

Друга стадія. Спостерігається зниження інтересу до роботи, потреби в спілкуванні (в тому числі, і з близькими): «не хочеться бачити» тих, з ким спеціаліст працює, «в четвер відчуття, що вже п’ятниця», «тиждень триває нескінченно», прогресування апатії до кінця тижня. Можливі порушення трудової дисципліни та відстороненість від професійних обов’язків. Дана стадія триває від 5 до 15 років.

Третя стадія. Як правило третя стадія є хронічною, розвиваються хронічні захворювання, внаслідок чого людина частково або повністю втрачає працездатність. Посилюються переживання незадоволеності власною ефективністю та якістю життя. Людина може почати сумніватись в цінності своєї роботи, професії та самого життя. Характерна повна втрата інтересу до роботи і життя взагалі, емоційна байдужість, отупіння, відчуття постійної відсутності сил. Спостерігаються порушення пам’яті та уваги, порушення сну, особистісні зміни. Ця стадія характеризується повним згорання, яке часто переростає в повну відразу до всього на світі. Тривалість цієї стадії від 10 до 20 років.

Результати досліджень з проблеми «професійного вигорання», що проведені в останні роки, показують невтішну статистику:

– більше 30 % працюючих постійно або часто перебувають у стані стресу під час виконання своїх службових обов’язків;

– 48 % стверджують, що рівень стресу суттєво підвищився за останні 5 років;

– 75 % працівників вважають, що основним чинниками стресу є питання, пов’язані з грошима та роботою;

– близько половини опитаних засвідчили, що стрес має негативний вплив як на їхнє особисте життя, так і на професійне.

Профілактика та подолання проблеми «професійного вигорання» у системі державної служби, служби в органах місцевого самоврядування. Стратегія профілактики та подолання проблеми «професійного вигоряння» в системі державної служби, служби в органах місцевого самоврядування повинна передбачати наявність системи заходів для навчання державних службовців ефективним стилям комунікацій, вирішення конфліктних ситуацій (це можуть бути соціально-психологічні тренінги, ділові ігри тощо); організації системи тренінгів, що сприяють мотивації саморозвитку, особистісного та професійного зростання державних службовців; впровадження антистресових програм з групами підтримки, які орієнтовані на особистісну корекцію самооцінки, впевненості, соціальної сміливості, емоційної стійкості і психофізичної гармонії шляхом оволодіння способами саморегуляції та планування професійної кар’єри.

До системи заходів подолання проблеми «професійного вигорання» керівника і підлеглих у системі державної служби та служби в органах місцевого самоврядування слід також віднести:

– визначення короткострокових та довгострокових цілей (що не тільки забезпечить зворотний зв’язок, як свідчення того, що державний службовець обрав правильний життєвий та професійний шлях, але також підвищить довгострокову мотивацію);

– організація відпочинку від роботи;

– оволодіння вміннями та навичками саморегуляції (релаксація, медитація, ідеомоторні акти тощо);

– професійний розвиток і самовдосконалення за допомогою курсів підвищення кваліфікації, конференцій, круглих столів тощо;

– емоційне спілкування (коли людина аналізує свої почуття і ділиться ними з іншими);

– підтримання гарної фізичної форми.

Способом профілактики проблеми «професійного вигорання» у державних службовців може також бути культивування різноманітних інтересів, не пов’язаних з професійною діяльністю, наприклад, внесення різноманіття в повсякденну професійну діяльність; створення умов для нових проектів та їх реалізації без очікування санкцій з боку керівництва та осуду колег; емоційне задоволення від соціального життя: наявність друзів (бажано інших професій); здатність до самооцінки без надії тільки на повагу оточуючих; уміння не поспішати і давати собі достатньо часу для досягнення позитивних результатів в роботі, житті; читання не тільки професійної, але й іншої цікавої літератури для свого задоволення без орієнтації на якусь користь; періодична спільна робота з колегами, які мають інші професійні й особистісні якості; участь у роботі професійної групи, що дає можливість обговорити особисті проблеми, пов’язані з роботою; хобі, що приносять задоволення .

Подолання синдрому «професійного вигорання» значною мірою залежить від керівництва. Задля попередження професійного вигорання державних службовців як керівників, так і підлеглих в установі мають бути введені наступні методи:

1. Робота повинна бути відповідною до досвіду та знань. Потрібно побудувати такі взаємовідносини в колективі, щоб кваліфіковані та досвідчені працівники навчали молодших та у всьому підтримували їх на початковому етапі роботи.

2. Навчання та розвиток співробітників.

3. Висока мотивація співробітників. Варто пам’ятати, що однаково важлива як матеріальна, так і нематеріальна мотивація.

4. Повний соціальний пакет. Працівник не може працювати ефективно, якщо не відчуває, що він захищений.

5. Проведення дослідження рівня прояву синдрому у державних службовців.

6. Проведення відповідної ротації кадрів з метою зниження ймовірності розвитку зазначеного синдрому.

Підводячи підсумки аналізу специфіки проблеми «професійного вигорання» керівника і підлеглих у системі державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, слід відзначити, що однією з основних специфічних особливостей їх життєдіяльності є різноманіття та складність завдань, які вони вирішують. Значущість діяльності та переживання її виконавцями за результат виконання завдання визначають напруженість умов діяльності. Екстремальність умов та вимоги, які висуваються управлінською діяльністю до емоційновольових та інших якостей державних службовців, їх індивідуальні соціальнопсихологічні особливості визначають вірогідність криз та стресів у життєдіяльності.

Розвиток «професійного вигорання» завжди пов’язаний з наявністю напруженої психоемоційної діяльності: інтенсивне спілкування, що супроводжується емоціями, отримання й обробка великої кількості інформації, прийняття відповідальних рішень.

Структура синдрому вигорання у державних службовців аналогічна структурі синдрому у представників інших професій. Для державних службовців, так як і для представників інших професій, найважливішими властивостями є здоров’я (фізичне і психічне), професіоналізм і компетентність. Необхідною умовою для розвитку здорової людини є економічна база, політичне та психологічне відчуття стабільності в країні. Вивчення проблеми «професійного вигорання» керівника і підлеглих у системі державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, що виникає як результат розвитку стресів та емоційного навантаження державних службовців, розробка методичних підходів щодо його профілактики, і загалом створення відповідних умов діяльності державних службовців дозволить підвищити професійний рівень Державної служби в цілому, наблизити її до стандартів Європейського Союзу, дасть змогу Україні зробити ще один крок на шляху до сильної, конкурентноспроможної світової держави.

Необхідно відзначити, що без стресу жива істота просто гине, однак, занадто часте перебування в стресових ситуаціях різного ступеню «токсичне» для людської психіки. Тому кожному з нас потрібно визначити для себе і постаратися встановити той рівень напруження, який необхідний для нашого сприятливого існування.