Універсали українських гетьманів любецькій шляхті

Любецька шляхта представляла собою соціальне обличчя Любецького староства. Більш ніж 350 родів на протязі щонайменше 10 поколінь жили у околичних селах. Третина населених пунктів регіону беруть своє походження від місцевої шляхти. Загалом шляхта володіла маєтками (в основному на співвласницьких засадах) у більш ніж 200 населених пунктах як на території староства, так і за його межами.Внаслідок зміни державного устою в середині ХVII ст. любецька шляхта перейшла на службу Війську Запорозькому. За часів Гетьманщини любецька шляхта боролася за збереження соціального та майнового статусу. Гетьманська влада була зацікавлена у любецькій шляхті як професійній військовослужбовій спільноті. У багатьох гетьманських універсалах любецькій шляхті другої половини ХVІI ст. йшлося про обов’язок нести військову службу. З ХVІII ст. нащадки любецької шляхти отримували лише охоронні універсали для підтвердження своїх прав на маєтності.

Протягом ХV – XVIII ст. довкола Любецького замку існувала унікальна соціально-територіальна спільнота, яка несла на собі обов’язок захисту північно-східних кордонів спочатку Великого князівства Литовського, потім Речі Посполитої й, нарешті, Гетьманщини. З Любецьким замком були пов’язані більше ніж 350 родин здебільшого дрібної, так званої служебної шляхти, щонайменше десять поколінь якої мешкали у 200 навколішних селах як на території староства, так і за його межами. Історія служебної шляхти «українних» замків була сповнена постійної боротьби за збереження та підвищення соціального статусу, яка тривала у контексті розвитку соціально-економічних та правових відносин на терені України у ХV – XVIII ст. Внаслідок зміни державного устрою в середині ХVII ст. любецька шляхта перейшла на службу Війську Запорозькому, знайшовши себе у козацькій верстві, та взяла безпосередню участь у формуванні нової соціально-політичної еліти та розбудові козацької держави [1; с.2]. Як наполягав В. Мякотiн, думка про те, що всi шляхетськi вольности у цей час були «скасовані» козацькою шаблею, була звичайним непорозумінням [3, с. 52 – 53].Постановка проблеми. Наявність у регіоні професійного воїнства зумовили інтерес до любецької шляхти з боку українських гетьманів. Вони неодноразово засвідчували давні права, маєтки та обов’язки любецької шляхти підтверджувальними та охоронними універсалами. Загальна чисельність гетьманських універсалів була доволі значною. Відомо, що лише в архіві Любецького Антоніївського монастиря зберігалось понад 100 примірників гетьманських унiверсалiв, з яких лише декілька було надано самому монастирю, решта – любецьким козакам i шляхтичам (як відомо, Любецький монастир був одним із землевласників Любецької околиці, а за тогочасною практикою купiвлi-продажу разом із придбанням маєтностей покупець отримував й документи, які підтверджували права на власність продавця) [4, с. 317].Розуміючи значення Любеча та його військовослужбової спільноти, Б. Хмельницький гарантував любецькій шляхті недоторканість та зробив Любеч ранговою маєтністю чернігівських полковників, які мали гарантувати  права місцевої шляхти. У листі гетьмана до чернігівського полковника М. Небаби від 27 травня 1650 р. з приводу млявої реакції на скупчення у Любечі «множества своевольных людей … которые и за рубежом свою волю чинят и не хотят моими быт», особливо наголошувалось на необхідності оберігати від свавільників любецьку шляхту: «если того не учинеш оберегать и с ними заодно случать и шляхту и подданых… и ты и сам и с ними тои же казни достоен будеш». У вересні гетьман ще раз нагадав чернігівському та київському полковникам про необхідність захисту любецької шляхти – «пилно мають постерегати, жебы бунти ниякие не всчиналися, а бунтовников теж без фолги на горле карати»[5, с.6; 6, с. 105 – 106].Вочевидь, перший охоронний унiверсал був наданий 1650 р. любецькому сотнику Саві Посудевському разом із іншими шляхтичами [7, арк. 668]. Серед перших отримав універсал гетьмана й козак-шляхтич Лукаш Носачевич, якому 1651 р. Б. Хмельницький надав у володiння частину Роїської слободи, за що вiн «у войску нашом так же повиность належну отдавати маеть [8, с. 106 – 109; 9, с. 108 – 109]. Цікаво, що у гетьманських універсалах любецькій шляхті ніколи не зазначались розміри маєтностей. Як зазначав О. Грушевський, при потребі шляхтич мав «покликатися на старі документи та старі границі … відновляв давню спадщинність маєтку з захованням границь по-давньому» [10, с. 82 – 83].У 1654 р. Б. Хмельницький надав унiверсал великій групi любецької шляхти. На жаль, до нас дійшло лише прізвище Василя Добронизького, який отримав с. Суличівку [11, с. 21]. 31 березня 1656 р. універсал отримали «шляхетно урожоний» любецький сотник Сава Кононович-Посудевський (онук колишнього реєстрового гетьмана Війська Запорозького (1637 р.) Сави Кононовича [12, с. 98]), разом з Артемом Красковським та «разом из всиею шляхтою тамошнею», яка «от початку войни щире служачи у войску Запорожском, в кождых потребах добре ставають и за веру православную бьються». Б. Хмельницький підтверджував усі привілеї «от королей здавна даних». Нiхто не мiг «кривдити» тамтешніх шляхтичів, щоб вони «якоби найспокойнише добр своих заживали» [6, с. 184].Про підтвердження своїх володінь клопотався один із гетьманських урядовців Юрій Бакуринський. 26 червня 1656 р. Б. Хмельницький наказав «ему, Юрiю Бакуринскому уневерсал написати, ствержаючи по купле отца его села Великая Весь, Осняки, Репки, Гусинка, Буявки и слободка вновь зачатая садить отцем его Николаем на дуброве Свинопускное, острів Грабовский с займою, на млин згожою, млин верх Вира, прозивамая Пилипча, млин на рице Глинянце, яко онiе села имеють в себе ограниченiе… ему Юрiю Бакуринському и жене его в спокойное владенiе» [6, с. 195; 13, с. 11 – 12; 14, с. 13 – 14]. Цiкаво, що сам Юрiй Бакуринський перебрався до Любецької округи з-під Чигирина лише у 1677 р. [14, с.11]. Родина Бакуринських втратила с. Постовбицю, яке Б.Хмельницький 26 червня 1656 р. (того ж таки дня, коли був наданий універсал Ю. Бакуринському) віддав Олифіру Радченку [6, с. 194; 15, с. 28]. Серед родин, які отримали 1656 р. гетьманські універсали, були Богушi [3, с. 62; 16, арк. 277]. Павло Ярмултовський 1657 р. «за зичливость его у фортецы Быховской» отримав унiверсал гетьмана на с. Вербичи та «шест волок з млинками» у с. Горбово [6, с. 244 – 245; 9, с. 104, 109; 14, с. 14; 17, с. 309 – 310]. Свої права на с. Смоліголівка (Милківщизну та Смоличівку) підтвердили любецькі бояри Милковичі [18, арк. 10].За часів І. Виговського (1657 – 1659 рр.) відомий єдиний гетьманський універсал любецькій шляхті, наданий 26 жовтня 1657 р. любецькому сотнику Савi Унучку–Посудевському. Любецький сотник затвердив свої «дідичні» права на Бурківщину (с. Бурки), Красковщину (с. Красковське), Познахівщину та Суховерщину (остання знаходилась поблизу болота Замглай) [7, арк. 659; 9, с. 105 – 106; 19, с. 61 – 62]. Т. Яковлева виявила усього три універсали І. Виговського за 1657 р. на маєтності, причому два з них монастирям і єдиний персональний – Посудевському. Можливо, гетьман сподівався на активну підтримку свого шляхетсько–козацького угрупування з боку покозаченої любецької шляхти [2, с. 40]. У серпні 1659 р. гетьман направив до Любеча свого «дозорця»: «и при бытности пана Захарія Арендаренка высланого от его мил(ости) гетмана северского для остроги до Любеча» [2, с. 40; 11, с. 45].Значну увагу представникам любецької шляхти приділяв Ю.Хмельницький (1659 – 1663 рр.). 23 липня 1660 р. гетьманський унiверсал отримав любецький сотник Сава Унучко разом з Артемом Красковським, Iваном Мишуком і «зо всеею тамошнею шляхтою». Гетьман пiдтвердив за представниками любецької шляхти їхнi володiння та шляхетськi права. За дотриманням їхніх прав мав стежити чернiгiвський полковник: «приказавши всей старшине и черни войска его царского величества Запорожского, жеби им (шляхтi – І. К.) некто в добрах их, отчинах… кривди чинить не важился». Чернігівський полковник Іоаникій Силич (походив з родини любецьких шляхтичів Силичів) був зобов’язаний «противних карати иметь, инших зась не послушних ему до нас отсилати сваволцев, которых ми сурово-би и на горле без фолги (пощади) карати будем». Сава Унучок здобув підтвердження своїх прав на млини на р. Ворзнi та р. Свiшнi [3, с. 61; 7, с. 165 – 166; 20, с. 190 – 191]. Того ж таки року гетьманський унiверсал дістав Осип Красковський, який затвердив за собою с. Волинку з хуторами [21, с. 14]. 5 вересня 1660 р. Василь Болдаковський «вечно ведлуг права оного (давнього. – І. К.)» закріпив за собою с. Рогоща, володіння Болдаковських ще з 1587 р. [11, с. 30; 15, с. 1 – 3; 19, с. 167]. Гетьманський універсал одержав також Іван Лишук [3, с. 61].Не обминув своєю увагою любецьку шляхту і гетьман І. Брюховецький (1663 – 1668 рр.). 5 серпня 1663 р. під гетьманську «протекцію» був узятий козак любецький Сава Унучко з Олексієм Кривопишою та усiєю любецькою шляхтою [7, арк. 661 – 661 зв.; 19, с. 298 – 299; 20, с. 191 – 192]. Гетьманський унiверсал одержала i родина Красковських [7, арк. 41, 70]. Крім того, І.Брюховецький надав універсал любецьким міщанам: «волное каждому везде, где хто похочет, помешкане через универсал наш мети позволяем, а особливо о поселении на руинах места Любецького мещанам любецким и хто одно колвек позволити ити до Любеча на мешкане на десять лет слободи заживати…» [22, с. 305; 23, с. 416].У травні 1665 р. чернігівським полковником став Дем’ян Ігнатович, а у 1668 р. на старшинській раді його було обрано гетьманом Лівобережної України. На виборах гетьмана був присутній і любецький сотник Сава Унучко, який разом з іншою старшиною присягнув новому гетьману: «на верное подданство веру учинили, чтол быть им под их Государскою самодержавною высокою рукою неотступна, и в том, все к статтям тем своеручно подписались» [24, с. 223; 25, с. 394]. Уже в якості гетьмана (1668 – 1672 рр.) Д.Ігнатович (Многогрішний) надавав універсали любецькій шляхті. У жовтні 1669 р. військові товариші Василь Болдаковський та Станіслав Кохановський отримали право не виплачувати «військову частину» прибутків з їхнього власного млина на Стрижні [19, с. 517 – 518]. 21 березня (В.Модзалевський датував цей універсал 21 вересня [20, с. 192]) 1670 р. любецькі шляхтичі Сава Унучко, Іван Скугор, Федір Красковський, Олексій Кривопиша, Ничипор Богуш, Семен Селицький, Артем Злоба, Прокоп Величковський та Василь Демидович здобули підтвердження своїх прав на володіння «вечистыми добрами» – «заховуючи оных при власних их грунтах». Сава Унучко окремо затвердив за собою два млини на р. Свиржні та р. Ворзні. Універсал надавався за умови несення любецькою шляхтою військової служби: «шляхтич з служби своей, хто будет тих грунтов уживати, ведлуг стародавнего порядку, на добром коню з риштунком военного козака (если не сам) до боку нашого повинен будет виставляти». За невиконання цього любецька шляхта «от держания грунтов одпадатиметь» [19, с. 529; 26, с. 164]. Як зауважив Л. Окиншевич, це пожалування затверджувало за любецькою шляхтою незмінне право володіння землею за умови участі у військових виправах [27, с. 10]. Цікаво, що незабаром у 1672 р., Д. Ігнатович наставив чернігівським полковником свого брата Василя Ігнатовича [28, с. 33]. Отримало гетьманський універсал і міщанство Любеча, яке 1669 р. було звільнене від податків на 10 років, причому це пожалування було підтверджене московським царем Олексієм Михайловичем [24, с. 225].У 1672 р. гетьманом Лівобережної України став колишній чернігівський полковник Іван Самойлович (1672 – 1697 рр.). У 1673 р. він затвердив за козаком-шляхтичем Осипом Красковським с. Волинку [29, арк. 712]. 1687 р. гетьманський універсал отримала родина Фаїв [30, арк. 40]. Тоді ж Остап Силич одержав універсал на два млини – на р. Бiлоусi біля с. Рижики та на р. Свинi під с. Терехiвка [31, с. 73; 32, с. 110, 116, 121].Від 70-х рр. ХVII ст. любецька шляхта отримувала здебільшого індивідуальні охоронні універсали, у яких вже не йдеться про колективний обов’язок несення військової служби. Це пов’язане як із завершенням Руїни, так і зі зміною політики чернігівських полковників у ставленні до любецької шляхти та її нащадків, – із охоронців прав та маєтностей (на цьому наголошувалось у багатьох гетьманських привілеях) вони поступово перетворюються у загарбників її земель.Наприкінці ХVII ст. Любеч перейшов до гетьмана І. Мазепи (1687 – 1708 рр.) [33, с. 42 – 68], який приділяв Любечу та його військовослужбовій спільноті особливу увагу. Як зауважує Н. Яковенко, тоді на Лівобережжі «остаточно усталилися норми соціального укладу… зокрема, стабілізувалась соціальна структура суспільства» [34, с. 228].У 1688 р. І. Мазепа надав Марії Ворошило (Ворошильскiй) унiверсал на с. Вербичi [14, с. 17 – 18]. 1689 р. Н. Каленикович, на той час обозний Чернігівського полку, отримав універсал І. Мазепи на маєтності, зокрема, на с.Полуботки [35, с. 153 – 154].У 1694 р. група представників любецької шляхти отримала гетьманський  унiверсал, який захищав їхнi земельнi володiння вiд «зазіхань» Любецького монастиря [8, с. 55]. У 1691 та 1700 рр. гетьманські унiверсали отримав Дем’ян Унучко-Посудевський. І. Мазепа затвердив за ним с. Плехово, с. Осняки, Красковщину, Величківщину, Познахівщину та Суховерщизну та 2 млини на р. Пакульцi та р. Ворзнi [29, арк. 712; 35, с. 220, 356 – 357].У 1698 р. І. Мазепа затвердив за Климом i Яковом Бакуринськими права на половину Ріпок [17, с. 19 – 20, 283]. 1697 р. Павло Ворошило здобув підтвердження на с. Вербичi, а за унiверсалами 1699 та 1701 рр. – на Верхівщину [14, с. 17 – 18]. У 1698 та 1704 рр. І. Мазепа надавав універсали Савичам [17, с. 60, 87, 172]. У 1699, 1700 та 1708 рр. були надані гетьманськi унiверсали Дем’яну Кіндратовичу Посудевському [7, арк. 665; 11, с. 55; 36, арк. 519 – 520 зв.]. 1701 р. Силичі затвердили свої права на с.Старий Бiлоус [17, с. 36]. Ще один універсал на Ріпки був наданий 1703 р. Климу та Якову Бакуринським [14, с. 17; 17, с. 19 – 20, 283 – 284]. Родина Жлобів у 1705 р. підтвердила свої права на Гирманський ґрунт, який раніше був захоплений Ю.Лизогубом [37, арк. 492 – 492 зв.].Універсали любецькiй шляхтi надавав гетьман І. Скоропадський (1708 – 1722 рр.). У 1714 та 1715 рр. I. Скоропадський надав універсал ніжинському полковому осавулу Йосифу Тарасевичу на с. Британiвку Вертiївської сотнi Нiжинського полку, 1716 р. – мринському сотнику Федору Тарасевичу на с. Переходiвку (частина колишнього Любецького староства увійшла до складу Ніжинського полку) [38, с. 9, 71 – 72]. Значний товариш Чернігівського полку Дем’ян Унучко-Посудевський отримав гетьманський універсал «на поля пахотние и сенокосние и отчистие… в Пліохове, Осняках, Борках, Красковщине, Величковщине, Познаховщине и Соховерщине» [39, с. 137 – 138]. 1716 р. Iван Савич отримав унiверсал гетьмана на Змiївський ґрунт, частину Кривицького, Новосільского та Кротинського ґрунтів [17, с. 60, 87, 172; 37, арк. 214 – 214 зв., 40, арк. 286].Вiдомi унiверсали, наданi любецькій шляхті  Д. Апостолом (1727 – 1734 рр.). У 1729 р. унiверсал отримала родина Посудевських, яка закріпила право на володiння «дедизними та отческими ґрунтами» у селах Плехово, Осняки, Борки, Величківщиною, Суховiрщиною, руднею на р. Вертечi та iн. [7, арк. 654 – 654 зв.]. У 1728 р. Д. Апостол підтвердив права Федора Тарасевича на с. Переходiвку у Ніжинському полку [38, с. 152 – 154].Висновки. Таким чином, за часів Гетьманщини тривала боротьба за збереження «довоєнного» соціального та майнового статусу. За нових історичних умов цього можна було досягти лише на службі козацькій державі, отримавши  підтверджувальні універсали українських гетьманів – гарантії збереження прав та маєтків. У свою чергу, гетьманська влада була зацікавлена у любецькій шляхті як професійній військовослужбовій спільноті і часто-густо йшла на зустріч її прагненням та клопотанням. До 70-х рр. ХVII ст. любецька шляхта отримувала не лише індивідуальні, але й колективні універсали, де йшлося про обов’язок нести козацьку службу. За гетьманування І. Мазепи відомий лише один колективний охоронний універсал, але його поява була пов’язана із земельним конфліктом. З ХVІII ст. кількість універсалів нащадкам любецької шляхти значно зменшилась, причому  надавалися вони вже без зазначення необхідності обов’язкового виконання військової служби і являли собою звичайні підтвердження прав на маєтності.